Дж. Д. Селінджер і його кровопролитний твір-феномен "Ловець у житі"

Чи чули ви вираз «відокремлюйте письменника та його роботи»? Іноді складно прийняти скандальну особистість, роботи якої тобі до вподоби.  

А сьогоднішній літератор наробив багато галасу наприкінці минулого століття. Його життя покрито пилом і лозою, через що потрібно докласти зусиль аби добратися до істини.  

Аби у вас одразу з’явилося уявлення про письменника варто дещо зазначити:  

1. Джером Девід Селінджер – автор світового бестселера «Над прірвою у житті» або «Ловець у житі» («The catcher in the rye», 1951 рік), який наразі займає 15 місце у рейтингу «100 найкращих книг усіх часів», за думкою журналу Newsweek. 

2. Книжка наробила неабиякого галасу у суспільстві, через неї було вчинено 2 вбивства й 1 замах. 

3. Після усього галасу Селінджер більш ніж 40 років прожив самітником. А з 1951 року більше не виходив на контакт з журналістами, біографами та папараці.  

 

Та хто ж такий цей Джером Девід Селінджер і чому книга «Ловець у житі» стала такою скандальною? 

Освіта та перші прояви письменництва  

Селінджер не отримав вищої освіти та не закінчив коледж. Займався комерцією, знав декілька мов. Але раптом у нього з’явилося бажання писати.  

Джером прийшов у майстерню до письменника Уіта Барнета, майстра коротких оповідань та видавця літературного журналу «Story» (1931).  

Барнет розповідав як майбутній літератор сидів на заняттях: «Він його навіть не помічав. Селінджер сидів і дивився у вікно, відкривши рота».  

У другому семестрі Селінджер почав працювати. Тоді він приніс Барнету оповідання «Студенти», яке той вважав сильною заявкою.  

Джером та війна  

Кар’єра письменника зупинилася, бо Друга світова війна перевернула життя догори дриґом і змінила його.  

Після нападу на Перл-Гарбор Селінджер був викликаний до армії, де служив у 1942-1944 роках. За свою коротку військову кар’єру він висадився на пляжі Юта у Франції під час вторгнення у Нормандію та брав участь у битві при Балджі.  

Проте протягом цього часу Селінджер продовжував писати, збираючи розділи для нового роману. 

Вплив війни на оповідання  

Джером друкувався до війни, хоча й не в дуже вдалих місцях. Однак після його повернення зі служби в армії США ім’я та стиль написання автора дедалі більше асоціювалися з журналом The New Yorker, який опублікував майже всі його пізніші оповідання. Деякі з найкращих з них використали воєнний досвід Джерома: «Для Есме — з любов’ю та убогою» (1950) описує гостру зустріч американського солдата з двома британськими дітьми; «Чудовий день для рибки-бананки» (1948) розповідає про самогубство чутливого, зневіреного ветерана Сеймура Ґласса. 

Вбивство Джона Леннона  

Першим божевільним читачем був Марк Чепмен, відомий вбивством Джона Леннона, засновника й учасника гурту «The Beatles»

8 грудня 1980 року він убив свого кумира, коли той повертався разом з дружиною додому. 25-річний охоронець з Гаваї почав планувати вбивство за три місяці до його вчинення, навіть поділився планами зі своєю дружиною, після чого вона порадила йому звернутися до лікаря. 

У день вбивства Чепмен навіть узяв автограф у Леннона. Чоловік попросив кумира розписатися на альбомі Double Fantasy, артист з усмішкою написав на екземплярі: «John Lennon, December 1980» (цей момент давання автографу майбутньому вбивці відображений на фото). Чепмен на подяку торкнувся руки співака і сказав, що для нього було честю зустрітися з ним. Через шість годин Чепмен п’ять разів вистрілив у Леннона. 

Після цього вбивця сів на тротуар під ліхтарем і в очікуванні поліції почав читати «Ловець у житі». На титульному аркуші екземпляра Чепмена було написано: «Голден Колфілд. Від Голдена Колфілда. Це мої свідчення».  

Під час допиту він заявив, що знайшов у книзі зашифрований наказ вбити Леннона. Тест на осудність показав, що Чепмен має психічні відхилення, чоловіка посадили за ґрати. 

Убивство Ребекки Шеффер 

Третьою жертвою читача «Над прірвою у житі» 1989 року стала акторка Ребекка Шеффер. Маніяк Роберт Джон Бардо вперше побачив дівчину в серіалі «Моя сестриця Мем» і миттєво закохався. Бардо вирізнявся замкненістю, але зважився написати акторці листа. Тиждень за тижнем він відправляв їй послання, і, зворушена такою відданістю шанувальника, Шеффер нарешті йому відповіла, відправивши свою фотографію з підписом: «Моєму любому Роберту». Бардо сприйняв світлину, як сигнал до дії. Він звернувся до приватного детектива, щоб той знайшов адресу актриси. Через кілька днів у будинку Шеффер пролунав дзвінок у двері: акторка чекала на прихід Френсіса Копполи, який запропонував їй роль у третій частині «Хрещеного батька». Але це не був відомий режисер. Як тільки жінка відчинила двері, Бардо вистрілив їй у груди. Вбивця, приголомшений своїм вчинком, побіг геть, викинувши на ходу пістолет і закинувши на дах сусіднього будинку повість Селінджера «Ловець у житі». Бардо був засуджений до довічного ув’язнення. 

Проблеми героїв Селінджера  

Чому герої Джерома так спонукають до дії? Що у них особливого?  

Однією з проблем героїв письменника: їм не до вподоби світ, в якому вони живуть, вони не сприймають його (навіть накладають на себе руки, бо бачать жахливу недосконалість). 

Голден Колфілд увесь час говорить: «Усе неправильно. Усе не так. Усі поводяться не так». 

Селінджер, під впливом прочитання «Вайнсбург, штат Огайо» Шервуда Андерсона, успадкував стан травми, у якій проживають головні герої.  

Життя самітником  

Як бачите, Селінджер наробив багато галасу у суспільстві, його оповідання та роман змушують читачів обміркувати до нині. 

Однак сам письменник після публікації роману-бестселеру не бажав контактувати зі ЗМІ. 

Він переїхав у будинок у Корніші, Нью-Гемпшир, де й провів решту свого життя.  

Цікаво те, що єдиний раз, коли Джером дав інтерв’ю, це був коментар 15-річній дівчинці для шкільної газети, яке наступного дня було опубліковано усюди та про яке говорили усі ЗМІ.  

У книзі під назвою «Dream Catcher» дім у лісі його донька, Маргарет,згадує наступним чином: «У світі, де я росла, люди майже не з’являлися. Корніш, де стояв наш будинок, оточували дрімучі ліси, і нашими найближчими сусідами були сім замшілих могильних каменів» 

У її книзі також детально описуються деякі дивні риси батька, зокрема віра в терапевтичну силу його аргонової коробки, що вловлює енергію, одержимість гомеопатією та примха, через яку він пройшов пиття власної сечі. Її брат, на п’ять років молодший за неї, відкинув схильність своєї «проблемної» сестри розповідати «готичні казки про наше нібито дитинство».